Павловський Едуардо (PAVLOVSKY EDUARDO, нар. 1933), фамільярно відомий як «Тато», аргентинський драматург, письменник та психоаналітик, театральний і кіноактор. Його п’єса Tercero incluido («Третього включено») була однією з представлених в 1981 як частина першого циклу Teatro Abierto Argentino (Відкритий Театр Аргентури), що ймовірно був кращим прикладом культурного опору військовій диктатурі в Аргентині.
Павловський народився у Буенос-Айресі в родині, що дала принаймні два покоління видатних лікарів. Його дід, Алехандро (бл. 1865 – 1934), емігрував з тоді-російського Ростова (Україна) до Аргентини, де став видатним письменником, журналістом та, зрештою, директором зоопарку в Буенос-Айресі.
У 1957 р. Павловський почав вивчати психоаналіз у Буенос-Айресі. Він також вивчав психодраму в Нью-Йоркові. Головну увагу приділяє лікуванню дітей та підлітків. У 1968 р. опублікував Psicoterapia de grupo de ninos y adolescentes («Групова психотерапія для дітей та підлітків»), першу роботу такого роду, опубліковану іспанською в Аргентині. Визначний письменник та теоретик, він опублікував більше 15 робіт по темі психодрами та театру-як-терапії.
Любительський актор з самого початку, Павловський говорив про вплив, який справило «Очікування на Годо» Семюела Беккета на його розвиток як драматурга. Він створив Yenesi Theater Group (1960-1966), представляючи твори Беккета, Ежена Йонеско і Гарольда Пінтера аргентинській аудиторії, а також ставив твори Фернандо Аррабала, Антона Чехова, Гризельди Гамбар, Луїджі Піранделло і Шона О'касі.
Його твір дебютував на аргентинській сцені в 1962 році. Перше міжнародне визнання прийшло після публікації La mueca («Гримаса») в 1970 році в Гавані, Куба. Його найвідоміший твір - El senor Galindez («Пан Галіндез»), прем'єра якого відбулася в 1973 році. «Пан Галіндез» разом з твором 1977 року Telaranas («Павутина») були засуджені військовою хунтою. У 1978 році, після невдалої спроби викрадення, він відправився у вигнання до Іспанії, де пробув два роки.
Драматичні дослідження психології тортур займають чільне місце в його роботі драматурга. Один з перших критиків сказав про його твори «Pavlovsky no es un escritor que escribe ‘para’ el teatro, sino un psiquiatra que hace teatro» (Павловський не письменник, який пише "для" театру, а психіатр, який творить театр) . Його переконання, що багато катів мали частку звичайного менталітету в їх діяльності, - менталітет, який привела Ханна Арендт, щоб пояснити свою знамениту фразу щодо "банальності зла", принесла йому осуд тих, хто наполягає на зображенні мучителів як жахливого винятку людської природи, властивого тільки правим режимам.
Неодноразово, в таких п’єсах як El senor Galindez, El senor Laforgue («Пан Лафорже», 1982), Potestad («Батьківська влада», 1985) та La muerte de Margarita Duras («Смерть Маргарити Дюрас», 2001), Павловський показує тему катів через впізнавані символи для своєї аудиторіїs. El senor Galindez, приміром, показує двох садомазохістських катів, до яких приєднується третя особа, яку автор ідентифікує як втілення Альфредо Астіза [капітан розвідки аргентинського флоту, одна з ключових фігур в політичних репресіях того часу, прозваний «Білявим янголом смерті» - Joanerges]. На відміну від двох колег, третій чоловік домігся холодного вивчення застосування тортур й не мучиться психологічними роздумами. Аналогічно й у El senor Laforgue, де події відбуваються, згідно з автором, на Гаїті Дювальє, щоб відвернути увагу хунти, яка діяла схожими методами. Тут, здавалось би, нормальний чоловік діє схожими методами з ув’язненими – примушує брати участь у vuelos de la muerte (маршах смерті), дає ув’язненим наркотики та скидує їх в Атлантичний океан. Це явний натяк на дії лейтенанта-командора Франціско Сцілінго, описаного Горацієм Вербицьким в його книзі El vuelo («Рейс: зізнання учасника брудної війни в Аргентині»).
На додаток до своєї роботи як драматург та психоаналітик, Павловський отримав визнання у рідній Аргентині та закордоном як кіноактор. Він зіграв у низці добре відомих фільмів пост диктаторського періоду, таких як Cuarteles de invierno («Зимові бараки», режисер Лаутаро Муруа, 1983); Tangos: el exilio de Gardel (Вигнання Гардела, режисер Фернандо Соланас, 1984); Los chicos de la guerra («Хлопці війни», режисер Бебе Камін, 1984); Miss Mary (режисер Марія Луїза Бемберг, 1986). Він також зіграв у двох версіях його власних творів - La nube («Хмара», адаптований для кіносценарію автором по його п’єсі Rojos lobos rojos, режисер Фернандо Fernando Solanas, 1998) and Potestad (режисер Луіс Цезар Д’Ангелілло, 2001). Його гра принесли йому нагороду як кращому актору на Festival de Cine y Cultura de America Latina у Бярріц, Франція.
Павловський – бажаний гість міжнародних театральних фестивалів – Potestad була зіграна на більш як 40 фестивалях. Його п’єси здобули визнання публіки та критиків у Латинській Америці, США та Європі. Він володар низки нагород на батьківщині та закордоном. Едуардо Павловський мешкає в Буенос-Айресі.
Немає коментарів:
Дописати коментар